Сплата судового збору при пред’явленні позовних вимог про визнання права власності

Bykomlyk

Сплата судового збору при пред’явленні позовних вимог про визнання права власності

Статтею 16 Цивільного кодексу України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, зокрема порушене/невизнане та/або оспорюване право може бути захищене,   в тому числі, й шляхом пред’явлення позовних вимог про визнання права. Так, згідно частини 4 статі 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. У випадку порушення такого права, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Отже, у випадку невизнання за особою права власності на конкретний об’єкт права власності, така особа має право звернутися до суду за захистом порушеного права, шляхом пред’явлення позову про визнання права власності.

При цьому, об’єктами права власності є будь-які речі (майно).

Відповідно до ст. 179 Цивільного кодексу України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникнути цивільні права та обов’язки. Майном як особливим об’єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки (ст. 190 ЦК України). Майнові права є особливою неспоживчою річчю та визначаються речовими правами. Відходячи від тематики дослідження, вважаємо за можливе акцентувати увагу на категорію «майнові права». Так, у постанові Верховного Суду України від 30.01.2013 р. у справі №6-168цс/12 було зроблено висновок, що майнове право – це «право очікування», що є складовою майна як об’єкта цивільних прав. Це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомірність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

 

Так, пред’являючи позов про визнання права власності на об’єкт цивільних прав, в першу чергу варто визначити  належність такого об’єкту до рухомого або нерухомого майна.

Відповідно до ст.392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності, (1)якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов’язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов’язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов’язального права), (2)у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для реалізації диспозиції ст.392 ЦК України є відсутність іншого способу для відновлення порушеного/невизнаного/оспорюваного права. Про що йде мова. Так, для прикладу, у разі втрати документів на об’єкт нерухомого майна, застосування судового способу захисту може бути імплементований лише у випадку відсутності можливості отримання дублікату.

Позивачем у даній категорії справ є особа, яка є власником майна. Але як демонструє правозастосовна практика, навіть не всім юристам вдається до кінця вирішити це питання. Так, досить часто відповідні позови (про визнання права власності) пред’являються не для визнання права власності, а для набуття такого права. Іншими словами, має місце термінологічна підміна понять «визнання права власності» та «набуття права власності». Для прикладу, особа не є власником, але бажає ним стати, наприклад на безхазяйну річ, на об’єкт самочинного будівництва, за набувальною давністю, в порядку спадкування. Також має місце пред’явлення позовів про визнання права власності на новостворене чи реконструйоване нерухоме майно, щоб спростити чи уникнути встановленої законодавством досить тривалої в часі та фінансово затратної процедури оформлення прав на це майно. Неможливим є й визнання права власності за померлою особою на підставі позову спадкоємців, оскільки ніхто, крім власника, не може звертатися до суду з таким позовом. Не можуть бути задоволенні позовні вимоги про визнання права власності на майно у випадку відмови органу державної влади в оформленні права власності на об’єкт нерухомого майна.

 

Відповідачем по категорії судових справ про визнання права власності є особа (фізична, юридична), яка сумнівається в належності майна позивачеві або ж не визнає за ним такого права

Пред’явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю виникає з положень статей 15, 16 ЦК України та ч.4 статті 344 ЦК України, в контексті яких захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв’язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Отже, Відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на таке майно, але і не визнає його. У випадках, коли факти оспорювання чи невизнання права власності на майно з боку інших осіб відсутні, але відсутність документа, що засвідчує право власності на майно, заважає власнику володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, відповідач у позові про визнання права власності взагалі відсутній.

Предметом позову є вимога Позивача про визнання його права власності на майно. Тоді як підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно, та ст. 16 ЦК України, яка визначає визнання права як способу захисту цивільних прав та інтересів судом.

 

Тепер повернемося до основного питання даної статі, щодо сплати судового збору за подання позову про визнання права власності. Так, відповідно до п.3 ч.1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Закон України «Про судовий збір» визначає спосіб обрахунку визначення ставки збору, в тому числі, й в залежності від характеру позовних вимог:

  • майновий характер;
  • немайновий характер.

На перший погляд може здатися, що позовна вимога про визнання права власності має немайновий характер, оскільки у вимогах відсутні конкретні вимоги матеріального характеру, натомість вимога стосується лише «констатації» судом юридичного факту – власник є майном майна.

Дискусію в цьому питанні ставить зміст статті 80 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої ціна позову визначається: у позовах про визнання права власності на майно або його витребування – вартістю майна.  І здавалося б що все добре. Але особисто в автора виникає цлком логічне питання: «А як бути із господарським позовом?», оскільки в діючій редакції ГПК України (мова йде про статтю 55) не має формули визначення ціни позову у справах про визнання права власності. Лише вказано (цитуємо), що у позовах про витребування майна ціна позову визначається вартістю майна, що витребується.

У постанові Верховного Суду України від 25.12.2007 N 8/219-07 викладено правову позицію, за якою державне мито з позовної заяви про визнання права власності визначається з урахуванням вартості спірного майна та з огляду на приписи пунктів 29 і 30 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 N 15 ( z0050-93 )”.

Тепер же ж, в нас залишається невирішеним питання, щодо того, як визначити вартість майна, яке є предметом позову.

Визнання права власності на майно є вимогою майнового характеру, у зв’язку з чим, ціною такого позову має бути вартість майна, щодо якого заявлено про визнання права власності.

За п.2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” зазначено, що якщо позивачем зазначено в заяві ціну позову, але не зазначено вартості майна, щодо якого заявлено вимоги про визнання права власності, та/або не додано доказів в обгрунтування цієї вартості, то позовна заява підлягає поверненню на підставі п.3 ч.1 ст.63 ГПК України. Також, якщо в позовній заяві відсутнє посилання на будь-які докази, які б давали змогу визначити вартість нерухомого майна, про визнання права власності на які подано позов – у відкритті провадженні має бути відмовлено.

За відсутності даних щодо вартості спірного майна, неможливо встановити правильність визначення позивачем ціни позову. Також не є обґрунтованими доводи позивача про те, що спірне майно не має оціночної вартості (те, що залишкова балансова вартість майна складає 0 грн. не означає, що це майно взагалі не має ніякої вартості, тобто не становить собою ніякої цінності), оскільки , будь-яке майно має дійсну вартість. У випадку відсутності дійсної вартості, майно втрачає свою цінність і спір про право на це майно є безпідставним.

Отже, подаючи позов про визнання права власності ставку судового збору необхідно обраховувати за позов майнового характеру, виходячи із вартості майна, відносно якого й пред’являється позов.

Автор

komlyk administrator

Напишіть відгук