Склад публічного правопорушення

Bykomlyk

Склад публічного правопорушення

Анотація: На сьогоднішній день загальній теорії права не вдалося виробити універсальну конструкцію складу правопорушення, яка б в рівній мірі задовольняла практичні потреби публічних і приватних галузей права. Натомість спостерігається діаметрально-протилежна ситуація, коли склад правопорушення, що в більшій мірі стосується приватних галузей права, істотно відрізняється від загальнотеоретичного. Відповідно, зазначені вище по тексту обставини зумовлюють необхідність звернення до вирішення питання про можливість імплементації специфіки складів галузевих правопорушень у систему категорій загальної теорії права. В зв’язку з чим може стати доцільним перегляд загальнотеоретичної конструкції складу правопорушення та її елементів, наявність яких дозволятиме вести мову про вчинення суб’єктом права правопорушення.

Публічне право є чітко визначеною системою норм різних галузей права, предметом регулювання яких є відносини у сфері реалізації публічних інтересів за допомогою переважного застосування імперативного методу регулювання (засади централізації) [135, с. 56]. Вважаємо за необхідне та можливе, інтерпретувавши відомі нам до цього часу визначення, дійти спільного знаменника відносно коректного та термінологічно-вірного визначення системи елементів (ознак), наявність яких дозволяє вести мову про наявність у діях особи складу публічного правопорушення. Для прикладу, в подальшому ми можемо використовувати як синоніми поняття (1) «публічне правопорушення», або ж (2) «правопорушення у сфері публічного права». З урахуванням того факту, що в більшості галузей публічного права використовується «скорочена» форма позначення системи елементів відповідного правопорушення (склад злочину, а не «правопорушення у сфері кримінального права»; «склад адміністративного правопорушення», а не «правопорушення у сфері адміністративного права» та інше), то аналогічний підхід доцільно застосувати й в контексті вище викладеного. І саме тому у подальшому буде вживатися поняття «склад публічного правопорушення» на противагу поняттю «правопорушення у сфері публічного права».

Варто також зазначити, що застосування імперативного методу, крім усього іншого, свідчить про те, що склад правопорушення у відповідних галузях публічного права має чітко визначені межі, і наявність усіх без виключення елементів такого правопорушення є обов’язковою умовою для реалізації юридичної відповідальності. З іншого боку, сфера приватного права у переважній більшості містить норми диспозитивного характеру, і склад відповідного правопорушення характеризується відсутністю чітко встановлених рамок, внаслідок чого елементи складу правопорушення не мають обов’язкового характеру, або ж, принаймні, не визначаються такими на законодавчому рівні (фіксуються в договорах або інший спосіб).

Враховуючи викладене вище, для надання дефініції поняття «склад публічного правопорушення» та опису специфіки його елементів необхідно порівняти визначення, що випливають з галузевих теорій публічної сфери права та у наступному звести їх до спільного знаменника. Внаслідок проведення відповідного дослідження ми приходимо до наступних наукових висновків.

По-перше, об’єктом публічного правопорушення є коло правовідносин, які виникають, змінюються та припиняються стосовно забезпечення, охорони та діяльності публічної влади (державної та місцевої), регламентації діяльності владного апарату та відповідних посадових осіб, здійснення публічної служби, публічного       (адміністративного, фінансового, кримінального чи іншого) переслідування правопорушників та притягнення їх до публічної відповідальності. Умовно кажучи, це ті правовідносини, що ґрунтуються на вертикальному підпорядкуванні, принципах субординації та владного управління, із застосуванням імперативного методу правового регулювання.

Опис об’єкта публічного правопорушення має відповідати потребам всіх галузей публічної сфери правовідносин, які, у свою чергу, в подальшому лише конкретизують його в межах галузевого предмету правового регулювання. Так, якщо загальна теорія права формує систему знань про склад правопорушення для права в цілому, то склад публічного правопорушення стосується лише галузей права публічної сфери. При цьому в нас може виникнути ситуація, за якої науково сформована система елементів, в тому числі дефініцій, складу публічного правопорушення не відповідатиме відповідній системі знань окремо взятої доктрини права. З урахуванням чого виникає питання відносно характеру сформованого нами складу публічного правопорушення, зокрема, про те,  чи повинен він створити стереотип юридичної конструкції складу правопорушення для всіх чи абсолютної більшості галузей права публічної сфери дії? Чи така конструкція насамперед повинна носити рекомендаційний характер!? Аналогічне питання в нас також постає і відносно складу приватного правопорушення.

Вважаємо, що змодельований нами у наступному склад публічного правопорушення (його елементи, ознаки та термінологічне розуміння) повинен носити загальнообов’язкову форму для всіх галузей публічного права. Адже на відміну від галузей приватного права, більшість, якщо не всі, галузі публічного права до цього часу намагаються застосовувати уніфікований підхід до розуміння правопорушення та його елементів. Також варто зазначити, що впровадження єдиного підходу до формування складу правопорушення публічних галузей права сприятиме повній реалізації прогностичної функції науки, оскільки за будь-якого розвитку юридичної науки ми будемо впевнені у тому, що загальнотеоретичний підхід до формування системи елементів складу правопорушення залишиться незмінним.

По-друге, об’єктивна сторона публічного правопорушення є сукупністю тих ознак, які характеризують дію чи бездіяльність (діяння) як протиправне. Тут жодних колізійних моментів виникати не повинно, оскільки як галузі публічного права, так і галузі приватного права сходяться на спільному знаменнику про те, що об’єктивна сторона правопорушення виявляється у формі діяння.

По-третє, суб’єктом публічного правопорушення у загально-теоретичному розумінні можна визнати усіх учасників публічно-правових відносин, тобто фізичних осіб, державу, органи місцевого самоврядування та інших учасників. Цікавим є вирішення питання відносно ознак суб’єкта публічного правопорушення, адже для фізичних осіб – це одні ознаки, а для юридичних – дещо інші. На наше глибоке переконання, з метою усунення неоднозначності у визначенні детермінанта суб’єкта публічного правопорушення достатньо зафіксувати лише одну ознаку такого суб’єкта – здатність бути учасником публічних правовідносин. Більш детальні ознаки такого суб’єкта мають бути сформовані галузевими теоріями. Крім того, ознаки учасника публічних правовідносин можуть бути перенесені і на ознаки суб’єкта публічного правопорушення.

Хотілося б детальніше звернутися до визначення суб’єктивної сторони складу публічного правопорушення. На перший погляд, може скластись враження, що суб’єктивна сторона публічного правопорушення кваліфікується у формі вини (умислу або необережності). Однак як в такому випадку бути із тими галузями права, у яких законодавець передбачає покладання відповідальності на суб’єктів публічних правопорушень, включаючи суб’єктів публічного управління, без встановлення вини? Доцільно нагадати, що у доктрині таких галузей права не заперечується сам факт наявності вини, а лише ставиться питання про обов’язковість/необов’язковість її ідентифікації. Відповідно, відсутність наукових досліджень суб’єктивної сторони складу публічного правопорушення зовсім не означає того, що вона відсутня взагалі як фактичний елемент правопорушень такого виду. Також необхідно врахувати ту обставину, що в окремих галузях публічного права суб’єктом правопорушення визнається юридична особа, і це створює додаткове утруднення при вирішенні питання про суб’єктивну складову публічного правопорушення. Як бути в цьому випадку? Вважаємо, що виходом з даної проблематики буде застосування наступного алгоритму: суб’єкт публічного правопорушення характеризується певною дихотомією, зокрема, з одного боку це (1) фізична особа, з іншого – (2) юридична особа (органи державної влади та місцевого самоврядування, господарські організації тощо). У випадку визнання суб’єктом публічного правопорушення фізичної особи встановлення суб’єктивної сторони (вини) належить визнавати обов’язковим безвідносно від сфери галузевого правопорушення. Натомість, у ситуації визнання суб’єктом публічного правопорушення юридичної особи встановлення (фіксація) суб’єктивної сторони не вимагається, оскільки вина правопорушника-юридичної особи як елемент складу публічного правопорушення існує у форматі презумпції (додаток №17).

Попри вище викладене, ми не виключаємо можливості у наступному розроблення ефективного правового механізму визначення психічного ставлення юридичної особи до її протиправного публічного діяння та його наслідків, особливо при встановленні кінцевої міри відповідальності, що покладається на правопорушника. В обґрунтування цієї тези належить відзначити, що у правозастосовній практиці органів публічної влади має місце тенденція до встановлення та врахування вини правопорушників на основі низки спеціальних індикаторів. Як приклад, можна навести підзаконні нормативно-правові акти АМК України, а також практику їх застосування.

До особливостей складу правопорушення у публічних галузях права з необхідністю варто віднести:

  • повна тотожність із конструкцією загальнотеоретичного складу правопорушення;
  • чітко визначені джерела права, в яких зафіксовані елементи складу правопорушення;
  • коло правозастосовних суб’єктів, до повноважень яких віднесено встановлення та фіксація елементів складу правопорушення;
  • імперативний характер необхідності встановлення всіх елементів складу правопорушення, для притягнення особи до відповідальності.

Підсумовуючи зазначимо, що публічне правопорушення – це вчинене учасником (суб’єктом) публічних правовідносин діяння, яке порушує публічний порядок, зокрема, серед іншого, встановлений порядок публічного управління. При цьому складом публічного правопорушення є система ознак (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона), які характеризують поведінку учасника публічних правовідносин як протиправну.

Автор

komlyk administrator

Напишіть відгук