Об’єкт складу злочину (Комлик Володимир Володимирович – адвокат, голова Адвокатського об’єднання «Едвайс»)

Bykomlyk

Об’єкт складу злочину (Комлик Володимир Володимирович – адвокат, голова Адвокатського об’єднання «Едвайс»)

Анотація: в сучасних умовах державотворення, правильне конструювання складу правопорушення – є запорукою дотримання прав та інтересів всіх учасників суспільних відносин. В ту ж чергу, розвиток таких відносин дає підстави для перегляду діючої системи елементів складу правопорушення. Закріплене поняття об’єкту складу правопорушення – є правовою квінтесенцією, постулатом, який протягом багатьох століть так і не був змінений. В даній науковій статті автор спробує надати розгорнуту відповідь на термінологічне розуміння «об’єкт складу злочину», із урахування практичної площини.

Склад злочину, аналогічно як і склад правопорушення у цілому, структурно складається з чотирьох обов’язкових елементів: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона. Немає підстав вважати, що вказані елементи наділені лише якістю юридичної фікції чи абстрагованого уявлення. Повторимось, це конкретні ознаки, що об’єктивно існують, і для констатації наявності в діях особи складу злочину необхідне встановлення усіх чотирьох елементів, а відсутність хоча б одного з них виключає склад злочину в цілому.

Об’єкт злочину – це ті суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність [101, с. 97]. Умовно кажучи, це своєрідна «ціль», на ураження якої спрямована поведінка злочинця. Формулювання об’єкта злочину через коло суспільних відносин випливає із загальної теорії права, у якій має місце стійка традиція вважати суспільні відносини в якості об’єкта правопорушення. Кандидат юридичних наук, доцент Р. Вереша під об’єктом злочину розуміє все те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певну шкоду. Це ті суспільні відносини, що охороняється кримінальним законом [97, с. 80, 86]. Як зазначає доктор юридичних наук, професор В. Тацій об’єктом будь-якого злочину завжди виступають відносини між людьми, що об’єктивно існують у суспільстві, які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність [100, с. 101]. З урахуванням чого можна дійти висновку, що суспільні відносини мають об’єктивний характер, тобто виникають, змінюються та припиняються незалежно від волі людини. Доцільно відзначити, що об’єкт злочину і об’єкт правопорушення не є тотожними поняттями, вони співвідносяться між собою як частина та ціле: будь-який об’єкт злочину є об’єктом правопорушення, однак не будь-який об’єкт правопорушення є об’єктом злочину (додаток №14). Попри вище викладене, окремі науковці-теоретики з кримінального права не вважають, що об’єктом злочину є суспільні відносини. Для прикладу, кандидат юридичних наук С. Селецький вважає, що суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він може заподіяти або спричиняє шкоду важливим благам (те, що задовольняє потреби людей, відповідає їх інтересам, цілям і намірам), які належать суб’єктам суспільних відносин [102, с. 51] і, відповідно, саме такі блага є об’єктом злочину. Також існує точка зору, відповідно до якої об’єктом злочину є ніщо інше як соціальні цінності. В обґрунтування такої тези закладено зміст статті третьої Конституції України: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». На думку кандидата юридичних наук Р. Вереші такий стан речей пояснюється ототожненням об’єкта злочину та об’єкта як елементу складу злочину. Він же зазначає, що у кримінально-правовій літературі вже склалася традиція визнавати об’єктом будь-якого злочину суспільні відносини, тобто відносини між людьми у процесі їх спільної діяльності чи спілкування, які охороняються нормами права [97, с. 86]. В той же час об’єктом (як елементом складу злочину) є цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або заподіює шкоду. Структура суспільних відносин, що потенційно можуть виступати у якості об’єкта злочину, аналогічна структурі, що розглянута у 1 розділі даної роботи.

У галузі кримінального права об’єкт злочину класифікується по горизонталі та вертикалі. По вертикалі така класифікація ідентична проведеній під час розгляду об’єкту правопорушення у загальній теорії права (додаток №11) [103, с. 110-113]. Відповідна наукова класифікація була запропонована у зв’язку з тим, що визнання об’єктом злочину кола всіх суспільних відносин має своїм наслідком досить широке розуміння цього об’єкту, в той час як конкретним злочином завдається шкода цілком конкретним суспільним відносинам. Варто також зазначити, що у практичній діяльності така класифікація практично не імплементована у зв’язку з відсутністю безпосереднього прикладного значення. Запропонована класифікація об’єкта злочину відповідає філософським категоріям «загальне», «особливе» та «окреме».

Загальний об’єкт злочину ­– це вся сукупність суспільних відносин, що перебувають під охороною законодавства України про кримінальну відповідальність [97, с. 90].  Однак немає підстав для висновку про те, що кримінальне право охороняє усі без винятку відносини. В дійсності таке законодавство направлене на охорону тих відносин, спричинення шкоди яким може завдати істотної шкоди інтересам суспільства в цілому.

Під родовим об’єктом злочину прийнято розуміти однорідну або тотожну групу суспільних відносин [104]. Відносини такого виду реалізуються та, відповідно, фіксуються на менш високому рівні узагальнення порівняно із загальним об’єктом та, як правило, відображають характер і ступінь небезпечності окремої категорії злочинів, що розташовуються під відповідним розділом Особливої частини КК України (всього 20). Родовий об’єкт злочину, як правило, збігається з назвою відповідного розділу Особливої частини КК України.

Безпосереднім об’єктом злочину є ті суспільні відносин, на які посягає конкретний злочин та які поставлені під охорону окремої статті Особливої частини КК України [105]. Для прикладу, безпосереднім об’єктом умисного вбивства (стаття 115 КК України) є життя конкретно визначеної фізичної особи.

У теорії кримінального права широкого поширення набула класифікація безпосереднього об’єкта по горизонталі. Сутність такої класифікації полягає в тому, що на рівні безпосереднього об’єкта виділяють основний (головний), додатковий і факультативний об’єкти. Необхідність такої класифікації виникає тоді, коли один і той самий злочин одночасно заподіює шкоду кільком видам суспільних відносин.

Предмет, як ознака об’єкта злочину, є факультативною ознакою і визнається обов’язковою лише при умові, якщо у диспозиції статті кодексу про це йде мова. Для прикладу, при незаконному носінні зброї предметом злочину є зброя (ст. 263 КК України). Вказівка на предмет злочину інформує про те, на які матеріальні об’єкти впливає суб’єкт злочину, посягаючи на блага окремої людини, суспільства або держави. Виходячи з цього, законодавцем були сконструйовані так звані «предметні» склади злочинів. Предметом злочину слід вважати речі матеріального світу з певними властивостями, за наявності яких закон про кримінальну відповідальність пов’язує дії особи з конкретним складом злочину [106, с. 106]. При цьому предмет злочину та предмет правовідносин є різними поняттями. Так, якщо предмет відносин – це структурний елемент суспільних відносин [107], то предмет злочину – факультативна ознака об’єкту складу злочину [106, с. 105]. Предметом злочину може виступати майно, будь-які речі матеріального світу, з приводу яких чи в зв’язку з якими вчиняється злочин. В радянські часи не проводилося розмежування між предметом та об’єктом злочину, що призводило до помилок при кваліфікації. В післяреволюційний період професор А. Піонтковський зробив висновок про те, що об’єктом злочину є суспільні відносини, а також самі речі, матеріали і навіть люди. Й на сам кінець, що стосується об’єкту злочину, хотілось б підкреслити, що законодавча класифікація злочинів у чинному КК України проводиться саме за об’єктом посягання (Особлива частина КК України).

Автор

komlyk administrator

Напишіть відгук