Аліменти? У мене не має з чого платити!

ByВолодимир Комлик

Аліменти? У мене не має з чого платити!

Аліменти є особливою формою «зобов’язання» особи. Так, тут можна розпочати із спеціального суб’єктного складу і закінчити, для прикладу¸ цільовим використанням сплачених аліментів. Але хотілося б поговорити про інше, про юридичну відповідальність за порушення від сплати аліментів.

Будь-яке зобов’язання повинно бути гарантоване державою, що у випадку, якщо боржник/платник аліментів ухилитиметься від добровільного виконання свого обов’язку, то в процес має бути включений державний механізм, який у межах правового поля повинен в такій мірі вплинути на боржника (платника аліментів), щоб обов’язок останнього все ж таки був виконаний.

В моїй практиці є безліч випадків, коли платник аліментів, як правило це батько дитини, ухилявся від їх сплати не тому, що не мав можливості, а просто намагався в такий спосіб продемонструвати зверхність над колишньою дружиною, забуваючи, мабуть, що від його амбіцій може постраждати інтереси дитини. Та менше з тим, залишимо поза увагою морально-етичну оцінку.

Що я робив в таких випадках? Звісно ж, у першу чергу я звертався до правоохоронних органів із відповідним повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, склад якого зафіксований в статті 164 діючого Кримінального кодексу України («Ухилення від сплати аліментів»). Все б нічого, але некоректність формулювання одного з елементів складу злочину – суб’єктивної сторони, робить проблематичним доведення факту наявності в особи елементів відповідного правопорушення. Логічне питання, що таке злісне ухилення? Як його розмежувати від «умисного» ухилення. А якщо це просто ухилення (не злісне), то виходить що діяння не є кримінально-караним.

Написавши дисертацію на тему: «Склад правопорушення», я зрозумів, що доводити перед слідчим юридичний факт наявності в діях платника аліментів такої ознаки як злісне ухилення, справа марна.

Розуміючи недієвість юридичної конструкції по сплаті аліментів, законодавець вирішив його модернізувати, шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів (законопроект №7277 від 07.12.2017 року). Даним законопроектом, окрім всього іншого, доповнено положення Кодексу України про адміністративні правопорушення новою статтею:

Стаття 183/1 «Несплата аліментів»: несплата аліментів на утримання дитини, одного з подружжя, батьків або інших членів сім’ї, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, –

тягне за собою виконання соціальних робіт на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин.».На відмінну від Кримінального кодексу України, адміністративна відповідальність настає лише за сам факт наявності заборгованості (більше ніж сума платежів за 6 місяців), і не потрібно доводити злісне ухилення від сплати аліментів. На моє глибоке переконання, дане формулювання законодавцем є не досить коректним, адже відповідальність за ст.183/1 КУпАП може наставати навіть без умислу особи! Гіпотетично припустимо, що чоловіку не вдається знайти роботу і він не може навіть прокормити, не кажучи вже про необхідність сплати аліментів. Що робити в такому випадку? Невже за це його варто ще й притягувати до відповідальності? А якщо він тяжко хворів протягом останніх місяців і не мав можливості сплачувати аліменти – ми також за це будемо притягувати до відповідальності? Питання риторичне. Нехай навіть це й порушення його морального обов’язку, але навряд чи це можна оцінювати як порушення Закону.На моє глибоке переконання, відповідальність за ухилення від сплати аліментів повинна відбуватися лише при наявності умислу (прямий та непрямий). Адже навіть сама етимологія слова «ухилення» передбачає, що особа діє свідомо.

Автор Володимир Комлик

Автор

Володимир Комлик administrator

Напишіть відгук