Господарський суд з власної ініціативи застосував строк позовної давності

ByВолодимир Комлик

Господарський суд з власної ініціативи застосував строк позовної давності

В діяльності будь якого великого підприємства, так чи інакше виникає сумнівна/безнадійна заборгованість. Передумови такої заборгованості можуть мати широкий спектр, починаючи з фактичних взаємовідносин з боржником, і закінчуючи просто відсутністю бажанням судитися з контрагентом.

В ідентичній ситуації опинився клієнта Адвокатського об’єднання «Advise». Відносини з контрагентом були зіпсовані, і виникла необхідність до повернення передісторії, підняти так би сказати з архіву всі договори, й звести дебет з кредитом.

Так, в процесі правового аналізу маси договорів, юристами АО «Advise» було виявлено масу доводові, в рамках яких контрагенти мали заборгованість перед нашим клієнтом. Так, договорів безліч, і суми маленькі (близько 30 тис. грн. в рамках одного договору, а всього таких договорів понад 40!), але якщо звести всю суму в одне цифрове визначення – вийде доволі пристойна сума. Саме тому, з меркантильних мотивів було прийнято рішення подавати позову. Але, практично вся маса договорів була укладена в 2004 році, а зобов’язання мало бути виконано в 2005 році. Строк позовної давності сплинув. Що робити в цьому випадку.

Перше що спадає на голову, це штучно розмножити кількість позовів по кожному з контрагентів, з метою, що на один з процесів контрагент/опонент не з’являтиметься. А як відомо,  саме в рамках господарського процесу, скоріш за все, повторна неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

     І наш план вдався, на половину процесів опоненти так і не з’являлися. Здавалося, все й де чітко по плану, поки суддя сам собі не завад питання що робити з строком позовної давності, який як вказувалося вище по тексту, сплив у 2005 р.?!

Відповідь на вище сформоване по тексту питання повинно вибудовуватися за наступною логікою.

Відповідно до Постанови № 10 Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі – ГК України).

За змістом частини другої статті 9 ЦК України та частини першої статті 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов’язань, визначених статтею 175 ГК України.

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами ст. 261 ЦКУ, яка говорить, що строк позовної давності починає спливати з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Якщо у передбачених законом випадках із позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання причин пропущення позовної давності поважними може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання (абз. 2 ч. 5 ст. 261 ЦКУ), тобто після закінчення: або передбаченого ч. 2 ст. 530 ЦКУ семиденного строку від дня пред’явлення вимоги; або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов’язання. Виняток із цього правила становлять випадки, коли із закону або договору випливає обов’язок негайного виконання зобов’язання: у цьому разі перебіг позовної давності починається від дня пред’явлення вимоги кредитором.

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред’явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються господарським судом.

Слід також звернути увагу на системні зміни в підходах господарських судів до застосування строків позовної давності. Із роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання застосування позовної давності при вирішені господарських спорів (зі змінами та доповненнями)» від 16.05.1993 р. випливає, що суд застосовує строк позовної давності незалежно від того, чи мало місце порушення права особи, яка звертається до суду. Тепер же з урахуванням вимог ст. 261 ЦКУ позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд має з’ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовить у позові у зв’язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Таким чином, практика господарських судів стала ближчою до практики судів загальної юрисдикції, які застосовували позовну давність, лише якщо права особи було порушено, а строк позовної давності вже сплив і відповідно до п. 4 ст. 267 ЦКУ відповідну заяву було подано до моменту винесення рішення у справі. У зміні підходів, на думку автора, є логіка: якщо не було виявлено порушення права особи, яка звертається до суду, то відповідно до ст. 261 ЦКУ немає від чого відліковувати початок перебігу строку позовної давності. Але, якщо, наприклад, позовні вимоги заявляються покупцем до підприємства-продавця вже після спливу трьох років з моменту поставки товару, господарський суд мав би за наявності відповідної заяви сторони продавця в будь-якому разі застосувати строк позовної давності. Адже незалежно від того, чи буде встановлене порушення прав позивача-покупця, строк позовної давності вже сплив, а право сторони у спорі заявити про застосування строків позовної давності має бути реалізоване.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу. Але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦКУ позивач має право отримати судовий захист у разі визнання причин пропуску строку позовної давності поважними. Відповідно до п. 3 ст. 267 ЦКУ позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.

Отже, в судовому засіданні нам вдалося переконати суд першої інстанції, що останній не вправі з власної ініціативи, без відсутності заяви іншої сторони, застосувати наслідки спливу строку позовної давності, які б очевидними вони не були.

Резюме, справи власного клієнта нам вдалося реанімувати й, більше того, набути для останнього матеріальних активів.

About the author

Володимир Комлик administrator

Напишіть відгук