ByВолодимир Комлик

АКТ ПОДАТКОВОЇ ПЕРЕВІРКИ ЯК ОБОВЯЗКОВА ОЗНАКА СКЛАДУ ПРАВОПОРУШЕННЯ ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТАТТЕЮ 212 КРИМНІА-ЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Первинною стадією кримінального провадження є досудове розслідування, яке починається з моменту (а) внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується (b.1) закриттям кримінального провадження або ж (b.2) направленням обвинувального акту до суду (стаття 3 КПК України). Передумовою настання вище вказаних юридичних фактів є прийняття слідчим або прокурором процесуального рішення про внесення відомостей до ЄРДР, яке приймається на підставі поданої заяви/повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, або ж на підставі самостійного виявлення слідчим/прокурором обставин, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Інтерпретуючи вище викладене можна дійти висновку, що у випадку подання заяви/повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, слідчому або прокурору вже не потрібно «інтелектуально» вивчати фактичні обставини справи та надавати їм правову оцінку, а лише «машинально» внести відомості до ЄРДР. У випадку ж самостійного виявлення слідчим/прокурором, для прикладу, факту ухилення від сплати податків, – останній повинен оцінити їх з позиції достатності та вірогідності (піддати критичному аналізу) і лише після цього вирішити питання про необхідність внесення відомостей до ЄРДР.

Орган досудового розслідування та/або прокурор зобов’язані приймати і реєструвати джерела інформації про кримінальні правопорушення, у тому числі незалежно від повноти відображення у заяві чи повідомленні відомостей про діяння, давності його вчинення тощо [2, с. 422]. Внесенню до ЄРДР підлягають усі джерела інформації про кримінальне правопорушення, в тому числі й результат податкової перевірки, який в контексті тематики статті має бути об’єктивований у формі акту документальної перевірки (службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення).

В даній статті ми спробуємо піддати критичному аналізу факт автоматичного визнання акту документально перевірки як підстави для внесення відомостей до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, склад якого передбачений ст.212 діючої редакції КК України.

Відповідно до частини 1 статті 212 КК України, визнається кримінально-караним умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), що входить в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов’язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмір. Диспозиція вище процитованої статті не лише визначає загальне правило поведінки (норма права), а й зафіксовано основні ознаки, за наявності яких діяння особи може визнаватися таким, що підпадає під категорію «злочин». Тобто, мова йде про те, що не будь яке діяння (дія або бездіяльність) пов’язане з ухилення від сплати податків є кримінально-караним, а лише те, яке було вчинено, для прикладу, з умислом [1, с.500]. В ту ж чергу, нажаль практика пішла в розріз як з теорією права так із концепцією досудового розслідування, оскільки на сьогоднішній день будь який акт складений за результатами податкової перевірки автоматично стає передумовою для внесення відомостей до ЄРДР, навіть якщо саме зобов’язання зі сплати податків відсутнє (неузгоджене податкове зобов’язання). Тобто, мова йде про те, що за юридичної відсутності зобов’язання зі сплати податків до бюджету а, відповідно, і самого правопорушення (не має обов’язку – не має відповідальності за його невиконання/порушення) – такий платник податків вже «потенційно» може підпасти під категорію «винної особи», що є неприпустимим з урахуванням наступного. Та перед цим зауважимо, що в подальшому мова піде про результати податкової перевірки лише як однієї з матеріальних підстав внесення відомостей до ЄРДР, щодо вчинення кримінального правопорушення, склад якого передбачений статтею 212 КК України.

В першу чергу, автор статті пропонує розібратися з правовою природою акту податкової перевірки. Так, доктор юридичних наук, професор Цвік М. В. вважає, що нормативно-правовий акт  – це письмовий акт-документ державного органу, який містить сукупність нормативно-правових приписів, спрямованих на регулювання окремої сукупності суспільних відносин. Інтерпретуючи вище процитоване поняття ми можемо констатувати, що акт податкової перевірки не є нормативно-правовим актом у його класичному розумінні (не є передумовою виникнення, зміна чи припинення суспільних правовідносин). Саме тому, йдучи від зворотного, акт податкової перевірки ми повинні визнати як письмову форму передачі доказової інформації про виявленні порушення і, що найголовніше, викладенні в такому акті фактичні обставини справи як і будь яка інша констатація фактів, не повинна породжувати для платника податку жодних юридичних наслідків та, відповідно, не може впливати на обсяг його права, обов’язки та інтереси.

Отже, акт податкової перевірки, аналогічно як і дії посадових осіб із включення до такого акту певних висновків не породжують правових наслідків для платника податків, тобто не змінюють стану його суб’єктивних прав та не створюють жодних додаткових обов’язків для такого платника податків.

З врахуванням вище викладеного виникає цілком логічне питання: чи можуть матеріали податкової перевірки, у формі акту, автоматично оцінюватися слідчим/прокурором матеріальною обставиною справи, на підставі якої мають бути внесенні відомості до ЄРДР? І якщо так – то на якому з етапів?

На глибоке переконання автора статті, результати податкової перевірки (акт) можуть бути направлені до органів досудового розслідування, для вирішення питання про внесення відомостей до ЄРДР, лише після закінчення строку сплати узгодженого грошового зобов’язання, який визначений ст.57 Податкового кодексу України (далі по тексту – ПК України), що обґрунтовується наступним.

  1. Акт податкової перевірки складається спеціальним суб’єктом (посадовою особою), яка під час перевірки дотримання платником податків законодавства виявила порушення. Факт відповідного виявлення об’єктивується в акті перевірки, але чи можна сам факт такого виявлення оцінювати як констатацію факту вчинення злочину?! Гіпотетично так, оскільки складення акту є його умозаключенням, яке не може гуртуватися на припущеннях, а має в своїй основі фактаж підтверджений відповідними доказами. За такого стану речей ми отримуємо дихотомію, за якої в результаті податкової перевірки є два інформативних джерел:
  2. акт перевірки, як документ складений уповноваженою посадовою особою;
  3. суб’єктивне бачення посадової особи, яка брала участь у складенні акту.

Інформаційний зміст вище вказаних джерел може як бути тотожним, так і діаметрально протилежним. В свою чергу, для надання таким джерелам легітимного характеру, законодавцем було висунуто ряд вимог до порядку оформлення акту податкової перевірки. Якщо такий акт, у свою чергу, не відповідає законодавчо встановленій формі – то такий акт, відповідно, не несе в собі жодного змістовного/інформаційного навантаження.

Також варто зауважити, що відповідні результати податкової перевірки не лише є джерельною базою для прийняття слідчим/прокурором рішення про внесення відомостей до ЄРДР, а й доказом в контексті статті 84 КПК України. Відповідно, такий доказ треба оцінити з позиції належності (ст.85 КПК України) й допустимості (ст.86 КПК України). Питання належності матеріалів податкової перевірки як доказу – для нас є зрозумілим, а тому в даній статті ми його не підніматимемо. Натомість, хочемо акцентувати увагу на акті податкової перевірки в контексті його допустимості.

Завданням досудового розслідування, в контексті ст.2 КПК України є, в тому числі, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності, жоден невинний не був обвинувачений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.

На глибоке переконання авторів даної статті, матеріали податкової перевірки є недопустимим доказом і не можуть визнаватися фактичною обставиною  для внесення до ЄРДР до моменту поки податкове зобов’язання не набуде статуту погодженого

В контексті вище викладеного автор пропонує доповнити Податковий кодекс України новою нормою, диспозицію якої викласти в наступній редакції:

“86.13. Контролюючому органу та/або іншій посадовій особі забороняється направляти (доводити до відома у будь-якій іншій формі) матеріали перевірки платника податків до органів досудового розслідування, прокуратури до моменту закінчення строку сплати узгодженого грошового зобов’язання, який визначений пунктом 57.3 статті 57 цього Кодексу”.

ДЖЕРЕЛА:

  1. Науково-практичний коментар до Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року / За ред. О. А. Банчука, Р. О. Куйбіди, М. І. Хавронюка. – Х.: Фактор, 2013. – 1072 с.
ByВолодимир Комлик

АО «ЕДВАЙС» представляє інтереси одного з учасників дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої відбулося лобове зіткнення вантажних автомобілів

В яких випадках вина за дорожньо-транспортну пригоду (ДТП) покладається на ДАК «Автомобільні дороги України» (Автодор)? І призначаючи покарання винній особі, чи повинен суд врахувати наявність вини інших суб’єктів права – в нашому випадку балансоутримувача дороги?! Саме з цих питань було розпочато судове засідання, в рамках якого розглядався протокол про порушення правил дорожнього руху, складеного відносно Клієнта АО «ЕДВАЙС».

Так, відповідаючи на вказане питання адвокатами АО «ЕДВАЙС» вдалося продемонструвати перед судом, що для притягнення до адміністративної відповідальності за порушення ПДР, не достатньо формального встановлення всіх елементів складу правопорушення, а потрібно детально дослідити ступінь вини особи, відносно якої було складено протокол, оскільки санкція статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення («Порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна») тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.

Саме тому, для правильного визначення правової санкції, не можна брати за основу лише результати ДТП (чим серйозніші наслідки ДТП – тим суворіша повинна бути санкція), а є необхідним, повторимося, врахування ступеня вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Оскільки суд не був готовий до такого сценарію розвитку подій та недооцінив рівень правової підготовки адвокатів до процесу, змусило суддю прийняти рішення про перенесення розгляду справи.

ByВолодимир Комлик

АО «ЕДВАЙС» ПРЕДСТАВЛЯЄ ІНТЕРЕСИ ОДНОГО З ФЕРМЕРІВ, ЯКОГО ЗВИНУВАЧУЮТЬ У ШАХРАЙСТВІ, СЛУЖБОВОМУ ПІДРОБЛЕННІ ТА ВИКОРИСТАННІ ЗАВІДОМО ПІДРОБЛЕНОГО ДОКУМЕНТУ

При здійсненні господарської діяльності, до одного з фермерів Дніпропетровщини звернулися постачальники хімічних препаратів для оброблення сільськогосподарських культур, з пропозицією «допомогти» укласти форвардний контракт на поставку майбутнього врожаю з органом державної влади. У свою чергу, за вказану допомогу незнайомці лише попросили закупити в них товар.

В наступному, вказаними особами було підготовлено пакет документів та подано до органу державної влади, після чого туди мав під’їхати фермер і лише підписати контракт. Маючи реальний намір на укладення контракту і майбутню поставку врожаю, нічого не підозрюючи фермер погодився підписати контракт, оскільки нічого протизаконного на даному етапі взаємовідносин не було помічено.

Після підписання контракту, на поточний рахунок фермера було перераховано частину авансу і, одразу ж, про такий перерахунок дізналися особи, які перед цим надавали допомогу в укладенні контракту. Відбувся телефонний дзвінок, в якому вони нагадали про попередню домовленість – закупити в них хімічні препарати. З цією метою, фермер уклав з ними контракт (було надано реквізити компанії) і перерахував всю суму отриманого авансу, а це понад три мільйони гривень.

Після такого перерахунку мала відбутися поставка мінеральних добрив, оскільки обробіток землі вже був початий, але на телефонні дзвінки незнайомці вже перестали відповідати. Буквально через декілька днів до фермера прийшли з податкової і повідомили, що останній співпрацював із так званою податковою ямою, в силу чого його запідозрили в ухиленні від сплати податків! А далі, оскільки обробіток землі так і не був початий, в силу відсутності грошових коштів, які, повторимося, опинилися в руках шахраїв, орган державної влади відмовився від подальшого перерахунку авансу, вимагаючи при цьому розірвати контракт і повернути попередньо перераховані кошти. Оскільки у фермера такої суми не було, проти нього відкрили кримінальне провадження і саме на нього було замкнуто всі слідчі версії!!!

АО «ЕДВАЙС» намагаються продемонструвати перед судом юридичний факт відсутності в діях їх клієнта складу кримінального правопорушення. Процес тягнеться вже більше трьох років.

ByВолодимир Комлик

Щодо відповідальності за борги фізичної особи-підприємця перед кредиторами після внесення запису до ЄДР про його ліквідацію

На практиці трапляються випадки, коли фізична-особа підприємець у зв’язку з небажанням виконувати взяті на себе зобов’язання перед кредитором подає заяву до реєстратора про припинення своєї діяльності.

  Для прикладу: «в 2003 році фізична особа-підприємець подала позовну заяву до суду про визнання припиненим зобов’язання за іпотечним договором, у зв’язку з тим, що вона припинила свою діяльність. Свої вимоги мотивувала тим, що зобов’язання за даним договором іпотеки були покладені на фізичну особу-підприємця».

Проте, наведенні в прикладі позовні вимоги є необґрунтованими, враховуючи той факт що мова йде про фізичну особу-підприємця, а не юридичну особу.

Статтею 51 ЦКУ передбачено, застосування нормативно-правових актів, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Причому, фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

У відповідності зі ст. 52 ЦКУ фізична особа-підприємець відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке за законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.

Також, такого висновку дійшов Верховний суд України в Постанові від 04.12.2003 року по справі №6-125цс13.

В даній Постанові суд звертає увагу на ст. 609 ЦК, в якій йдеться про те, що зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

На підставі вищевикладеного, Верховний суд України приходить до того, що особливістю підстав для припинення зобов’язань, що виникли у фізичної особи — підприємця є те, що в разі припинення суб’єкта підприємницької діяльності — фізичної особи (вилучення з Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності) зобов’язаня за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати.

Таким чином, ліквідація фізичної особи-підприємця, не звільняє його як фізичну особу від покладених на нього зобов’язань перед кредиторами, які виникли за час здійснення підприємницької діяльності.